+38 (044) 458-32-93
+380 (5546) 7-62-37
+38 (098) 113 77 07
+38 (095) 113 77 07
+38 (073) 113 77 07

Цікаво в ці дні спостерігати, як змінюється Бериславський машинобудівний завод – все одно, що дивитися кіно з прискореною зйомкою. Просто на очах одні будівлі зникають, інші змінюють колір. Нерухомі, здавалось би, об’єкти опиняються в іншому місці. Ідеш до цеху по старій доріжці – повертаєшся по новому асфальтовому покриттю чи по тротуарній плитці. Живий мурашник із людей і техніки, в якому кожен знає своє завдання, причепурює підприємство до 120-річного ювілею. Таке видовище пропустити не можна, тож «Маяк» зазирнув у закулісся, щоб тримати читачів у курсі подій, інакше той, хто довгий час не був на заводі, може розгубитися, переступивши прохідну: чи сюди я потрапив?

Поважний ювілей заводчани відзначатимуть у переддень свого професійного свята, 22 вересня. Звичайно, що до такої важливої дати вони почали підготовку не тиждень тому, не місяць, і навіть не рік. Адже усвідомлення того, що ти маєш честь працювати на підприємстві, що дихає більш як віковою історією, пережило не одну кризу, вистояло в штормових хвилях ринкової економіки, зобов’язує до високих стандартів, серед яких, як у кожного доброго господаря, – лад на подвір’ї і в приміщеннях. На яких питаннях підприємство зробило акцент у переддень урочистостей, «Маяку» розповіли начальник ремонтно-експлуатаційної служби підприємства Олександр Антоняк та головний інженер Юрій Саврась.

– До 120-річчя заводу було проведено багато заходів, особливо ж різнопланових ремонтних робіт, – говорить Олександр Миронович. – Виконуємо їх одночасно в усіх напрямках: осучаснюємо фасади, кладемо тротуарну плитку, перекриваємо дах, стелемо асфальт. Зносимо старі будівлі і на їх місці насаджуємо алеї та газони, створюємо зони відпочинку. Оновлюємо особливо значущі для нас місця: обеліск заводчанам, загиблим у Другій світовій війні, та Дошку Пошани. В цехах удосконалюємо побутові кімнати, миємо, білимо, фарбуємо, встановлюємо нове обладнання – та хіба все перерахуєш?

Почали роботи в кінці травня – на початку червня з ремонту зовнішніх стін заводоуправління: підшпаклювали, підштукатурили, перефарбували. Далі виконали ремонт ганків двох прохідних: оновили навіси, пороги, обклали їх новою плиткою. Освіжили лицьовий бік колишнього механічного цеху, що зараз використовується як склад обладнання. А от щоб привести до сучасного вигляду стіни трансформаторної підстанції №3, профілакторію, відділу головного механіка, довелося де частково, де повністю збивати стару штукатурку до каменю, заново оштукатурювати, фарбувати в єдиній з іншими будівлями жовто-коричневій кольоровій гамі, подекуди міняти вікна. Також подбали про дах над головою, перекриваючи його в термічній дільниці.

Не могли оминути й місць, де закарбована пам'ять та вдячність заводчанам за самопожертву, ратний і трудовий подвиг. Тротуар біля Обеліску Слави на честь заводчан, загиблих у Другій світовій війні, вистелили плиткою, доріжку до пам’ятника і його підніжжя почали вистилати з мармуру.

Реконструювали заводську Дошку Пошани: поставили її навпроти прохідної так, щоб кожен, хто заходить, одразу бачив передовиків виробництва. Перед нею облаштували узвишшя зі східцями типу сцени, уклали все це плиткою. Тут же відвели місце для раритетів: встановили чавунний стовп для воріт, на якому відлиті слова «Місто Берислав, завод Айзенштока, 1905 рік» (раніше цей стовп стояв біля входу в ливарний цех), плуг виробництва заводу Айзенштока.

– Тут буде куточок історичної пам’яті, – зазначає Юрій Саврась. – Може, ще щось знайдеться – доповнюватимемо. Фото працівників на Дошку Пошани оновимо до Дня машинобудівника. Тут плануємо проводити офіційну частину свята, нагородження працівників.

Кардинальні зміни відбуваються і в центральному заводському парку, де знесли стару будівлю непромислової групи, тепличку, що стояла занедбана ще з радянських часів. Упорядкували територію, завезли грунт, спланували його і далі передали справу ландшафтному дизайнеру Іванні Біслер. Краєвид тут змінюється щодня: де вчора була гола земля, сьогодні вже ростуть півтораметрові блакитні ялинки, туї, розлогий ялівець.

– До Дня машинобудівника плануємо завершити облаштування зеленої зони відпочинку для працівників, – каже Олександр Антоняк. – Тут будуть доріжки, лавочки, а також газон і клумби на автоматичному зрошенні – загалом надамо цьому куточку сучасного естетичного вигляду. У поєднанні з відновленим асфальтним покриттям на головному заводському майдані та прилеглій до нього території, погодьтеся, вималюється досить-таки приємна для погляду картина.

Простуючи територією заводу, ловиш себе на думці, що отак і твориться історія: сьогодні ще зірке око об’єктиву вихоплює старовину – завтра на її місці постануть нові будівлі, вималюється новий пейзаж.

– У нас дійшли руки до тих об’єктів, що, як кажуть, і важко нести, і шкода кинути, – зізнається Юрій Дмитрович. – Старі будівлі й верстати, різноманітні стенди – символи доби соціалізму – все це захаращувало територію, виробничі цехи, наче тягнуло завод назад у минуле, тому ми наважилися на цю важку роботу. Знесли стару аварійну прибудову до колишнього механічного цеху, демонтували парокотельню, дизельгенераторну як такі, що вже давно не використовуються, оскільки зараз виробничі й адміністративні приміщення опалюються газом та інфрачервоними нагрівачами «Геліос». Готуємося до зносу інструментального складу – мабуть, найстарішої будівлі на заводі, зведеної одразу після війни з підручних засобів. Кажуть, що через неї проходив вал і з нього ременями на верстати передавали рух. Сьогодні ця споруда знаходиться в аварійному стані, сідає, дає тріщини, так що організовувати в ній якусь роботу небезпечно. А от колишню невеличку водонапірну башту залишимо як пам'ять.

Якщо хтось, читаючи, подумав, що з наведенням ладу виробничі проблеми заводчан відійшли в тінь чи знизився план виготовлення продукції, то він помилився. Кожен структурний підрозділ працює у напруженому робочому ритмі, наголошує Юрій Саврась. Служба головного енергетика модернізує внутріцехове освітлення, замінюючи прожектори та світильники на прогресивні світлодіодні. У ливарному цеху капітально ремонтуються побутові приміщення, а саме чоловіча роздягалка, та й взагалі по всьому заводу напрацьовуються заходи з покращення побутових умов працівників, вивчається стан роздягалок, душових.

На очах оновлюється механоскладальний цех. Прибирається старе обладнання, що віджило себе. До прикладу, демонтовані два старих агрегатних верстати і ще два напівчистових – їх усіх чотирьох замінив один сучасний токарний центр «Окума», який може оброблювати біля 750 втулок за місяць. Але заводчанам сьогодні треба більше, тому планують придбати ще одну «Окуму», яка, якщо все піде за планом, у грудні стане поряд із першою. Вже закуплений і запущений в роботу токарний верстат 16М30Ф3 з числовим програмним управлінням для виконання напівчистових операцій на втулках 6Д49, 14Д40. У середині вересня має прийти шліфувальний верстат 3М151, третій очікують у листопаді. До того ж Олександр Миронович зі службою головного механіка взяли на себе підвищені зобов’язання модернізувати власними силами верстат 16К30 і цю роботу вже розпочали.

Такий потужний напір та неймовірний темп справді вражає.

– Виробничий план росте щомісяця, причому лавиноподібно, – говорить головний інженер. – Значить, ринок збуту розширюється, працівники мають гарні преміальні. А щодо ремонтних робіт, то вони з травня ведуться без вихідних. Працює біля десяти підрядних організацій, приватних підприємців із Берислава, Каховки, Нової Каховки, Херсона. У нинішні масштабні зміни власник вклав великі кошти, які, як може здатися, прибутку не принесуть. Та це не так. Насправді такі оновлення, по-перше, піднімають вартість заводу. По-друге, не все міряється заробленими на продукції грошима: врешті, не в похилених же сарайчиках працювати, а в сучасних будівлях, у тому числі й із сучасними відремонтованими фасадами, естетично оформленими в єдиному стилі. Значить, господарство доглядається, потихеньку перетворюється, і до заводу тоді зовсім інше ставлення. По-третє, це підвищує самооцінку працівників, адже приємніше трудитися там, де навколо красиво, чисто – значить, тебе поважають, про тебе дбають, створюють гарні умови праці. Тут мимоволі підтягуєшся до рівня, прагнеш до самовіддачі, і це єдиний вірний шлях, адже завод – це монолітний колектив, і тільки сумісними зусиллями можна щось здвинути з місця.

Джерело: Газета «Бермаяк»

Автор: К.Дем’янова